Багнюка, як віддзеркалення чернівецьких реалій

Як каже один мій знайомий, філософськи споглядаючи за місцевими реаліями, „Це маленький Париж, чи Великий Кучурів?” (нехай мене пробачать усі жителі цього славного населеного пункту).
І справді, вже не перший рік правилом хорошого тону є зізнання в любові нашому місту, використовуючи затерті до непристойності епітети на кшталт „маленький Париж”, „Буковинський Відень” тощо. Фантазія в цьому випадку працює досить банально і затерто.
Щоправда, важко уявити ці Європейські міста щедро припорошені багнюкою і метровими сніговими бастіонами на тротуарах. Таке можна було побачити, вочевидь, лише в Парижі десь так середніх віків. Тому, коли ще хтось буде називати нас маленьким Парижем, треба епоху нашої ідентичності.
А як радує окраса міста вулиця О. Кобилянської!!! Тут треба віддати належне інженерному генію тих, хто проектував і виконував ремонт цієї пішохідної вулиці. Погодьтесь, потрібні неабиякі математичні знання, щоб розрахувати нахил і люфт плитки, щоб багнюка, яка збирається на тротуарі, змогла знайти шпарину і по газдівськи зайняти відповідне місце. Окрім того, очевидно не одна науково-дослідна лабораторія розробляла консистенцію багнюки, яка вправно лягає на взуття і одежу чернівчан. Занадто рідка буде вульгарно розхлюпуватись, не завдаючи значної шкоди пішоходам, а занадто густа не так високо підлетить, щоб дістати не лише до колін, але й завдати нищівного удару нижче поясу.
Розповідати про інші дороги і тротуари міста немає жодного сенсу, усі вони схожі у своїй неохайності і бруді. Єдина радість, що сповнює серце, це невпинне наближення весни і літа, які, на щастя, не підвладні жодному чиновнику.
Особливу подяку висловлюю пану Ярославу Кушнірику, заступнику начальника ЖКГ міськради, і, звичайно, міському керманичу Миколі Федоруку.
Олексій Микосянчик